Рада юристів України спільно з Юридичною компанією "Закон Слова" розробили законопроект, яким пропонується внести зміни і доповнення до Закону України "Про захист прав споживачів" в частині доповнення статтею 11-1 Державні гарантії економічної безпеки споживачів та зміни до інших статей.
Раді будемо отримати Ваші побажання, пропозиції, зауваження, які пропонуємо розмістити в коментарях під текстом Законопроекту.
Дякуємо Вам!
Знайомтесь із законопроектом:
Проект
Вноситься народним депутатом України
(реєстр. № )
ЗАКОН
УКРАЇНИ
Про внесення змін до Закону України
Про внесення змін до деяких
законодавчих актів України щодо державних гарантій економічної безпеки споживачів
Верховна Рада України постановляє:
I. Внести до Закону України «Про захист прав
споживачів» (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 30, ст. 379) такі зміни та доповнення:
1. Доповнити статтею 11-1 наступного
змісту:
«Стаття 11-1. Державні
гарантії економічної безпеки споживачів
Держава встановлює гарантії економічної
безпеки споживачів шляхом:
а) нікчемності подвійного стягнення із
споживача одного і того ж боргу за одним і тим же правочином;
б) нікчемності неустойки (пені, штрафу), відсоток
за рік яких перевищує облікову ставку Національного банку України;
в) припинення зобов’язання за основним та/або забезпечувальним правочином, якщо після реалізації предмета застави (іпотеки), сума, одержана від реалізації предмета застави (іпотеки), не покриває всіх вимог заставодержателя (іпотекодержателя);
г) нікчемність звернення стягнення на нерухоме
майно житлового фонду, що є єдиним житлом, та земельну ділянку під таким
об’єктом житлового фонду;
д) заборона виселення з єдиного житла.
е) підвідомчості всіх спорів за споживчими
договорами виключно судам загальної юрисдикції.»
2. Пункт
5 частини 3 статті 18 викласти у такій редакції:
«5) встановлення вимоги щодо
сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації, або неустойки, або пені, або штрафу (понад п’ятдесят відсотків
вартості продукції, в тому числі розміру
кредиту) у разі невиконання ним зобов’язань за договором;».
II. Внести до Цивільного Кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 44
від 31.10.2003, ст. 356) такі зміни:
1.
Частину 3 статті 13 викласти у такій редакції:
« 3. Не допускаються дії особи, що
вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в
інших формах, у тому числі подвійне
стягнення одного і того боргу з однієї і тієї ж особи за одним і тим же
договором; встановлення непропорційно великої суми компенсації, або неустойки,
чи пені, або штрафу в розмірі, що перевищує понад п’ятдесят відсотків вартість
продукції (товару, роботи, послуги).»
2.
Частину 3 статті 16 викласти у такій редакції:
«3. Суд відмовляє у захисті цивільного права та
інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої – п’ятої статті 13
цього Кодексу.»
3.
Частину
4 статті 591 викласти у такій редакції:
«4. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває
вимоги заставодержателя, зобов’язання за основним та/або
забезпечувальним правочином припиняються.»
4.
Частину
2 статті 607 викласти у такій редакції:
«2. Якщо суми, одержаної від реалізації предмета застави (іпотеки), недостатньо для повного задоволення всіх вимог заставодержателя (іпортекодержателя), зобов’язання за основним та/або забезпечувальним правочином припиняються.».
III.
Внести до Цивільного процесуального кодексу
України (Відомості
Верховної Ради України, 2004 р., № 42 від 15.10.2004, ст. 492) такі зміни:
1. Частину 1 статті 205
доповнити пунктами 8, 9, 10 наступного змісту:
«8) вчинено виконавчий напис
нотаріуса про звернення стягнення на майно в рахунок погашення розміру боргу за
правочином, за яким розглядається позов про стягнення того ж розміру боргу за тим
же правочином, тобто подвійне стягнення;
9) розглядається
позов про звернення стягнення заставного (іпотечного) майна в рахунок погашення
суми боргу за правочином, якщо набрало законної сили судове рішення про
стягнення тієї ж суми боргу за тим же правочином коштами.
10) розглядається позов про стягнення суми
боргу за правочином коштами, якщо набрало законної сили судове рішення про
звернення стягнення заставного (іпотечного) майна в рахунок погашення тієї ж
суми боргу за тим же правочином.».
IV.
Внести до Закону України «Про заставу» (Відомості Верховної
Ради України, 1992 р., № 47 від 24.11.1992) такі зміни:
1. Статтю 24 викласти у
такій редакції:
«У випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, зобов’язання за основним та/або забезпечувальним правочином припиняються.».
V. Внести до Закону України «Про іпотеку» (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 38 від 19.09.2003, ст. 313) такі зміни:
1. Пункт 7 статті 47
викласти у такій редакції:
«7. Якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, зобов’язання за основним та/або забезпечувальним правочином припиняються.».
V. Цей Закон набирає чинності з дня,
наступного за днем його опублікування.
_____________________________________________________________________
ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
До проекту Закону України
Про внесення змін до деяких законодавчих
актів України щодо державних гарантій економічної безпеки споживачів
1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту Закону
Зазначений законопроект
спрямований на закріплення державних гарантій захисту прав споживачів кредитних послуг від
зловживань професійних учасників фінансових послуг.
1.1.
Широкого поширення набула практика подвійного, потрійного
стягнення судом одного і того ж розміру боргу коштами та одночасно заставним
(іпотечним) майном і одночасне вчинення виконавчого напису нотаріуса на
погашення однієї і тієї ж суми боргу за одним і тим же договором про споживче
кредитування.
В таких випадках наявне зловживання кредитором правом на стягнення,так як, кредитор здійснює подвійне, іноді потрійне стягнення однієї і тієї ж суми боргу за тим же договором з одного і того ж споживача.
Оскільки, відсутня чітка правова норма, яка б не
допускала зловживання правом на стягнення з однієї і тієї ж особи, одного і
того ж боргу за одним і тим же договором, тому у суду
відсутні правові підстави для відмови в такому позові, що призводить до
випадків, коли кредитор отримує і виконавчий напис нотаріуса і судове рішення про стягнення однієї і тієї ж
суми боргу з одного і того ж споживача.
Крім того, є непоодинокі випадки коли кредитор отримує
судові рішення про стягнення з одного і того ж боржника, однієї і тієї ж
простроченої суми, за одним і тим же правочином але різними способами, зокрема,
стягнення з одного і
того ж споживача і грошових
коштів і одночасно стягнення заставного майна. Внаслідок таких дій, кредитор
отримує два виконавчих листа про стягнення двічі однієї і тієї ж суми, але двома різними способами, один виконавчий лист вказує про стягнення
боргу коштами, а інший виконавчий лист - про
стягнення боргу шляхом продажу заставного майна.
Вищевказані
випадки призводять до порушення статті 61 Конституції України, де: «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної
відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має
індивідуальний характер.»
Таким чином, внесення
запропонованих змін забезпечать закріплення державних гарантій закріплених в
ст.61 Конституції України та недопущення подвійного стягнення з одного і того ж
споживача одного і того ж боргу за одним і тим же договором.
1.2.
Масового характеру набувають випадки, коли споживачів за
невиконання зобов’язань за договором про споживче кредитування зобов’язують сплатити неустойку (пеню, штраф), яка у два-,три-,чотирикратному розмірі перевищує розмір кредиту і процентів за таким договором, хоча за
господарськими договорами чинне законодавство України встановлює для юридичних
осіб обмеження відповідальності розміром облікової ставки Національного банку
України, наприклад Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання
грошових зобов’язань».
Рішенням
Конституційного Суду України від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013,
№7-рп/2013 за конституційним зверненням
громадянина Козлова Дмитра Олександровича щодо офіційного тлумачення положень
другого речення преамбули Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне
виконання грошових зобов’язань“, в резолютивній частині рішення пунктом 2 Конституційний
Суд України рекомендував Верховній Раді України законодавчо
врегулювати питання щодо встановлення справедливого розміру неустойки
за прострочення виконання позичальниками - фізичними особами грошових
зобов’язань у відносинах споживчого
кредитування.
1.3.
Має місце розгляд третейським судом спору за позовом
кредитора до споживача про стягнення заборгованості за договором про споживче
кредитування, незважаючи на те, що працівники цього ж кредитора є суддями того
самого третейського суду, який вирішує спір із споживачем про стягнення, що не
відповідає принципам безсторонності, справедливості, незалежності, внаслідок
чого порушується стаття 6 (Право на справедливий суд) Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод.
З метою виключення
таких зловживань кредитора, недопущення порушень принципів безсторонності,
справедливості, незалежності необхідним є віднесення спорів за споживчими
договорами до підвідомчості судів загальної юрисдикції, що гарантуватиме
споживачам їх право на справедливий суд, згідно вимог статті 6 Конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод.
1.4.
Також, викладення змін до
статтей
Закону України «Про захист прав споживачів» в пропонованій
редакції відображає сутність застави, так як, заставодержатель
(іпотекодержатель) на власний розсуд встановлює вимоги
щодо
необхідного об’єму (маси)
заставного (іпотечного) майна необхідної для
повного покриття зобов’язань
споживача за
основним договором, при настанні негативного випадку, коли споживач
частково або повністю не виконає взяті обов’язки
за договором про споживче кредитування.
Так, статтею 1 Закону України «Про заставу» передбачено: «Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.»
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено:
«іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим
майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця,
згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання
боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення
своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими
кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом»
Оскільки, заставодержатель (іпотекодержатель) визначає обєм (масу) необхідного заставного (іпотечного) майна, тому на нього і покладається відповідальність за неправильність, помилковість, непередбачуваність у визначенні такого обєму (маси) заставного майна, яка б повністю покрила можливі негативні наслідки невиконання договору про споживче кредитування.
Заставодержателі (іпотекодержателі), в основному, є професійними учасниками фінансових послуг, які самостійно визначають умови для надання послуг споживачам-непрофесійними учасниками фінансових послуг, які від своєї необізнаності, відсутності фінансової грамотності інколи позбавляються всього свого майна нажитого за життя, є випадки коли пенсіонерам, інвалідам видали іпотечний кредит і внаслідок наявності прострочення за договором про споживче кредитування їх позбавляють єдиного житла і виселяють з їх нажитого за все життя житла, незважаючи на те, що такі громадяни відносяться до соціально незахищеної верстви населення і житло з якого їх позбавляють і виселяють є їх єдине житло, саме тому нагальним і необхідним є встановлення державних гарантій економічної безпеки громадян-споживачів, оскільки такі гарантії стосуються захисту соціально незахищених верств населення в більшості випадків.
Прийняття запропонованих змін сприятиме реалізації державних гарантій економічної безпеки споживачів, які перебувають у більш невигідному положенні оскільки не володіють або неповністю володіють фінансовою грамотністю та як наслідок потерпають від непередбачуваних наслідків, які об’єктивно впливають на неспроможність своєчасного виконання споживачем своїх обов’язків за договором про споживче кредитування.
Пунктом 3.2. Рішення Конституційного Суду України у справі N 1-26/2011, N 15-рп/2011, від 10 листопада 2011 року, передбачено:
«Регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до
положень Цивільного кодексу України (далі - Кодекс).
Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин
є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Кодексу. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності.
Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи
законами України засади створення і функціонування грошового та
кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції
України), має підтримувати на засадах
пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного
перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків
щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і
охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх
кредитних послуг.
Конституційний Суд України виходить також з того, що держава
сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт,
послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення
особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору.»
Крім того, у пунктах 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН
"Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 9 квітня
1985 року N 39/248 зазначено такі цілі: сприяти
країнам у встановленні або подальшому забезпеченні належного
захисту свого населення як споживачів; сприяти створенню структур виробництва і розподілу, здатних задовольняти потреби і запити споживачів; заохочувати високий рівень етичних норм поведінки тих, хто пов'язаний з виробництвом і розподілом товарів та послуг для споживачів; сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою всіх підприємств на національному і міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах; заохочувати створення ринкових умов, що надають споживачам більший вибір при нижчих цінах. При цьому уряди повинні розробляти, укріплювати та продовжувати активну політику захисту інтересів споживачів.
Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією
Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року
N 543, зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у
тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача.
У Директиві
2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005
року щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що фінансові
послуги через їхню складність
та властиві їм серйозні ризики потребують
встановлення детальних
вимог, включаючи позитивні зобов'язання
торговця. Оманливі види торговельної практики утримують
споживача від поміркованого і, таким чином,
ефективного вибору.
2. Цілі і завдання прийняття проекту Закону
Метою проекту є встановлення державних гарантій економічної безпеки споживачів від недопущення:
- подвійного стягнення однієї і тієї ж суми боргу за тим же договором з одного і того ж боржника;
- стягнення неустойки (пені, штрафу), відсоток за рік яких перевищує облікову ставку Національного банку України;
- стягнення кредиторами непропорційно великої суми компенсації, неустойки (пені, штрафу), яка перевищує понад п’ятдесят відсотків розміру кредиту;
- стягнення з іншого майна споживача, якщо не покрито всі вимоги заставодержателя (іпотекодержателя) від реалізації предмета застави(іпотеки);
-
звернення стягнення на єдине житло та заборони виселення з єдиного житла;
-
порушення принципів безсторонності, незалежності, справедливості при розгляді
спорів.
Для досягнення цієї мети пропонується законодавчо вирішити наступні завдання: визначення чітких норм, які б не допускали подвійне стягнення з однієї і тієї ж особи, одного і того ж боргу за одним і тим же правочином; покладення на заставодержателя (іпотекодержателя) ризику не покриття всіх його вимог від реалізації предмета застави(іпотеки); передбачення нікчемності штрафних санкцій, розміри яких перевищують розмір кредиту або облікову ставку Національного банку України; недопущення позбавлення громадян єдиного житла, особливо соціально незахищених верств населення; недопущення позбавлення громадян права проживання в єдиному житлі, особливо соціально незахищених верств населення; підвідомчість усіх спорів за споживчими договорами встановити виключно за судами загальної юрисдикції.
3. Загальна характеристика і основні положення проекту
Закону
Законопроектом до Закону
України «Про захист прав споживачів» пропонується:
-
доповнити статтею 11-1. (Державні гарантії економічної безпеки споживачів);
-
нова редакція пункту 5 частини 3 статті 18 (щодо визнання
недійсними умов договорів, що обмежують права споживача);
Законопроектом до Цивільного кодексу
України пропонується:
-
нова редакція частини 3 статті 13 ( щодо меж здійснення цивільних прав)
-
нова редакція частини 3 статті 16 (щодо захисту
цивільних прав та інтересів судом);
-
нова
редакція частини 4 статті 591 (щодо реалізації
предмета застави);
-
включити частину 2 статті 607 (щодо припинення зобов’язання неможливістю
його виконання);
Законопроектом
до Цивільного процесуального кодексу України пропонується:
-
включити пункти 8, 9, 10 частини 1 статті 205 (щодо підстав закриття
провадження у справі);
Законопроектом до Закону України «Про
заставу» пропонується:
- нова редакція статті 24 (щодо задоволення вимог заставодержателя в разі недостатньої суми, вирученої від реалізації предмета застави);
Законопроектом до Закон України «Про іпотеку» пропонується:
-
нова
редакція частини 7 статті 47 (щодо оформлення
результатів прилюдних торгів та розподіл коштів від реалізації предмета іпотеки).
4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері
правового регулювання
Зазначене питання регулюється: Конституцією України, Цивільним кодексом України,
Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України «Про заставу»,
Законом України «Про іпотеку».
Прийняття Закону потребує внесення змін до вищезазначених законів України.
5. Фінансово-економічне обґрунтування проекту Закону
Реалізація положень проекту Закону не
потребуватиме додаткових фінансових витрат із Державного бюджету України та
місцевих бюджетів.
6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків
прийняття проекту Закону
Прийняття
запропонованих змін сприятиме реалізації державних гарантій економічної безпеки
споживачів(серед яких значна чисельність пенсіонерів,
інвалідів, соціально незахищеної верстви населення), які перебувають у
більш невигідному положенні, оскільки не володіють або неповністю володіють
фінансовою грамотністю та, як наслідок, потерпають від непередбачуваних
наслідків, від своєї необізнаності, відсутності
фінансової грамотності, інколи позбавляються всього свого майна нажитого за
життя, особливо пенсіонери, інваліди позбавляються свого єдиного житла з якого
кредитори їх виселяють, роблять безпритульними, внаслідок чого, нагальним і
необхідним є встановлення державних гарантій економічної безпеки
громадян-споживачів тому, що такі гарантії стосуються захисту в першу чергу
соціально незахищених верств населення, пенсіонерів, інвалідів, які не мають
достатніх коштів для юридичного захисту.
